1 Коринтян 13:1 Хоча я говорю мовами людськими та ангельськими, та не маю милосердя, я став, як мідь дзвінка чи цимбал, що дзвенить. 13:2 І хоч я маю дар пророцтва й розумію всі таємниці, і всі знання; і хоч я маю всю віру, щоб я міг усунути гори, а любові не маю, я ніщо. 13:3 І хоч я роздам усе своє майно, щоб нагодувати бідних, і хоч я віддам своє тіло на спалення, а любові не май, це мені нічого не послужить. 13:4 Любов довготерпелива й милосердна; благодійність не заздрить; благодійність не вихваляється, не пишається, 13:5 Не поводиться непристойно, не шукає свого, не легко роздратований, не думає зла; 13:6 Не тішиться кривдою, а тішиться правдою; 13:7 Усе зносить, у все вірить, усього сподівається, терпить всі речі. 13:8 Милосердя ніколи не минає; чи є язики, вони замовкнуть; чи є знання, воно зникне. 13:9 Бо частково знаємо, частково пророкуємо. 13:10 Коли ж прийде досконале, тоді прийде часткове бути покінчено. 13:11 Коли я був дитиною, я говорив як дитина, я розумів як дитина, я думав у дитинстві: але коли я став чоловіком, я покинув дитяче. 13:12 Зараз ми бачимо крізь скло, темно; але потім віч-на-віч: тепер я знати частково; але тоді я пізнаю, як і мене знають. 13:13 А тепер зостаються віра, надія, любов оці три; але найбільший з це благодійність.