1 Коринтян
13:1 Хоча я говорю мовами людськими та ангельськими, та не маю
милосердя, я став, як мідь дзвінка чи цимбал, що дзвенить.
13:2 І хоч я маю дар пророцтва й розумію всі таємниці,
і всі знання; і хоч я маю всю віру, щоб я міг усунути
гори, а любові не маю, я ніщо.
13:3 І хоч я роздам усе своє майно, щоб нагодувати бідних, і хоч я віддам своє
тіло на спалення, а любові не май, це мені нічого не послужить.
13:4 Любов довготерпелива й милосердна; благодійність не заздрить; благодійність
не вихваляється, не пишається,
13:5 Не поводиться непристойно, не шукає свого, не легко
роздратований, не думає зла;
13:6 Не тішиться кривдою, а тішиться правдою;
13:7 Усе зносить, у все вірить, усього сподівається, терпить
всі речі.
13:8 Милосердя ніколи не минає;
чи є язики, вони замовкнуть; чи є знання,
воно зникне.
13:9 Бо частково знаємо, частково пророкуємо.
13:10 Коли ж прийде досконале, тоді прийде часткове
бути покінчено.
13:11 Коли я був дитиною, я говорив як дитина, я розумів як дитина, я
думав у дитинстві: але коли я став чоловіком, я покинув дитяче.
13:12 Зараз ми бачимо крізь скло, темно; але потім віч-на-віч: тепер я
знати частково; але тоді я пізнаю, як і мене знають.
13:13 А тепер зостаються віра, надія, любов оці три; але найбільший з
це благодійність.